Чи не задумувалися ви чому обидва тоталітарні режими: нацистський і комуністичний, одне з першого, що робили на захопленій території – це змінювали вивіски та перейменовували вулиці. Їхні пропагандисти чудово розуміли значення ментального маркування простору, та як це впливає на людей, що в ньому проживають, на їх само ідентифікацію та формування світогляду. Україна за 24 роки так і не спромоглася провести декомунізацію. Ми досі живемо серед радянських ідолів,оточені комуністичною символікою і що найгірше ми не відчуваємо жодного когнітивного дисонансу жити на вулицях названих на честь катів наших предків. Наразі кияни, проголосувавши на сайті http://projects.kievcity.gov.ua/projects/view.php?P=101 можуть посприяти перейменуванню вулиці Картвелішвілі (названої на честь радянського партійного діяча і державника) на честь борця за незалежність України Володимира Покотило.
Володимир Покотило народився 25 жовтня 1922 року на хуторі Кірчик поблизу Пашківки Бишівського району Київської області. Його батько Кіндрат був радником отамана Опанаса Голубенка, загін якого боровся з більшовиками на кордоні Київської та Житомирської областей. Під час Голодомору 1933 року в 11-річному віці боровся з людожерами та здійснив втечу з катівні НКВС на вул. Володимирській, 15 у місті Києві. У 1938 році прийнятий до СВУ, а з 1940 член ОУН (р). З 1941 по 1943 рр. — організатор оунівських боївок у Бишівському, Фастівському та Бородянському районах, а також конспіративних квартир у Києві та передмісті для похідних груп ОУН (р). Влітку 1943 року був засланий ОУН (р) до радянських партизанів, але був викритий та засуджений до розстрілу, звідки йому вдалося втекти. З 1943 по 1945 рр. служив в оунівських боївках на Львівщині. З 1945 року провідник юнацтва ОУН (р) в одному з районів Львова. У 1944 році увійшов у довіру до власівців та перевів цілий власівський гарнізон Нового Яричева Львівської області Кам’янка-Буського району до лав УПА, а більше сотні озброєних вояків. 1946 року посланий Проводом відновлювати ОУН (р) на Київщині, де був обласним провідником ОУН (р) в 1946–1948 роках. 1948 року схоплений енкеведистами. П’ять років камер-одиночок, у яких чекав на смертну кару. Два роки чекав розстрілу у Київській тюрмі на Рози Люксембург (нинішня Липська), потім Московська тюрма Красна Прєсня, далі табори у Казахстані: Джезказган, Караганда, Екібастуз, Долинка, Спасск, Кенгір. У повстанні у Кенгірі брав активну участь. У 1956–1961 рр. поневірявся у Тайшеті, разам з іншими провідниками. Це Дужий, Сорока, Володимир Горбовий, Йосип Сліпий — митрополит Галицький УГКЦ 1944–1984 років. Звільнився у 1961 році. Повернувся до України і прописався у Київській області. Помер Володимир Покотило 7 вересня 2013 року. Поховали його 9 вересня у селі Яблунівка на Київщині.